— Ти вже прокинулась, — пробубонів він, поволі розплющивши очі і, кліпаючи, щоб зосередити погляд. У світанковій кімнаті вони були темно-сірими.
— Не втрималась, — відповіла вона.
Розсміявся, а його очі тим часом знову заплющились. Він пригорнув її міцніше до грудей.
— Добре. Котра година?
— Мабуть, десь четверта.
— Щось непокоїть?
— Ні. Наразі, принаймні, нічого.
— То добре.
— Так, справді.
— І це чудово.
Він знову провів пальцями по її хребту, потім повторив обриси її правого плеча, легенько пройшовся по ключиці й зрештою обігнув пальцем контури її обличчя. А потім нахилив його, поки їхні носи не торкнулись один одного.
— Так, і це, — погодилась вона.
— Більш ніж чудово, — пробурмотів він, і вона б погодилась, але він саме зараз її цілував. Його ніжна рука пестила її обличчя, якими ніжними були його вуста, а рука, що тримала її за стан, міцніше пригортала до грудей.
Усе відбувалося не так, як у машині, коли від гонитви пульсувало в їхніх вухах, коли вони досі були приголомшені й панікували. Тепер жаху не було. Тільки ритм її серця і його, що безстрашно прискорювався.
Їй здавалось усе неминучим, те, що вони не зупинялись, зважаючи на тихе віддалене помешкання, де вони зараз перебували, далеко від небезпек, вони удвох, і ніхто їм не заважає, отже, уже нічого не втримає їх одне від одного.
Але потім, на її подив, усе вже не здавалось таким неминучим. Це стало найбільшим сюрпризом у її житті. Суміш протилежностей, що закрутилися разом, зробивши її безпорадною, щоб їх проаналізувати. Затишно, знайомо… але водночас наелектризовано й по-новому. Ніжно й водночас украй нестримно, заспокійливо й захопливо. Немов кожне нервове закінчення в її організмі запалювала дюжина несумісних подразників одночасно.
Єдине, у чому вона була цілком упевнена, — це у його, Деніеловій, природі, яка витікала з якоїсь чистоти, чогось кращого, ніж усе, що вона знала в житті. Він належав до довершенішого світу, ніж той, у якому мешкала вона, і хоча вони були частиною одне одного, вона почувалася так, ніби їй дозволили побути з ним у його світі. Вона усвідомлювала, що її досвід попередніх стосунків є обмеженим, за критеріями більшості людей, тому їй власне не було з чим порівнювати. Вона завжди вважала секс одиничною подією, яка має цілком визначений фінал, спробою фізично догодити, яка часом приносила задоволення, а часом — ні.
— Ты уже проснулась, — пробубнил он, медленно открыв глаза и, моргая, чтобы сфокусировать взгляд. В рассветной комнате они були темно-серыми.
— Не удержалась, — ответила она.
Рассмеялся, а его глаза тем временем вновь закрылись. Он приобнял ее и крепче прижал к груди.
— Хорошо. Который час?
— Наверно, около четырех.
— Что-то беспокоит?
— Нет. В данный момент, по крайней мере, нет.
— Это хорошо.
— Да, действительно.
— И это хорошо.
Он снова провел пальцами по ее позвоночнику, потом повторил очертания ее правого плеча, легонько прошелся по ключице и в конце концов обогнул пальцем контуры ее лица. А потом наклонил его, пока их носы не коснулись друг друга.
— Да, и это, — согласилась она.
— Более чем замечательно, — пробормотал он, и она бы согласилась, но он именно сейчас ее целовал. Его нежная рука ласкала ее лицо, какими нежными были его губы, а рука, что держала ее за стан, крепче прижимала к груди.
Все происходило не так, как в машине, когда от погони пульсировало в их ушах, когда они всё еще были ошеломлены и паниковали. Теперь ужаса не было. Только ритм ее сердца и его, что бесстрашно ускоряющийся.
Ей всё казалось неизбежным, то, что они не останавливались, несмотря на тихое удаленное помещение, где они сейчас находились, далеко от опасностей, они вдвоем, и никто им не мешает, значит, уже ничего не удержит их друг от друга.
Но потом, к ее удивлению, всё уже не казалось таким неизбежным. Это стало самым большим сюрпризом в ее жизни. Смесь противоположностей, закрутившихся вместе, сделав ее беспомощной, чтобы их проанализировать. Уютно, знакомо... но в то же время наэлектризовано и по-новому. Нежно и одновременно крайне безудержно, успокаивающе и увлекательно. Словно каждое нервное окончание в ее организме зажигала дюжина несовместимых раздражителей одновременно.
Единственное, в чем она была вполне уверена, — это в его, Дэниела, природе, которая вытекала из какой-то чистоты, чего-то лучшего, чем все, что она знала в жизни. Он принадлежал к более совершенному миру, чем тот, в котором жила она, и хотя они были частью друг друга, она чувствовала себя так, будто ей позволили побыть с ним в его мире. Она осознавала, что ее опыт предыдущих отношений является ограниченным, по критериям большинства людей, поэтому ей не было с чем сравнивать. Она всегда считала секс единичным событием, которое имеет вполне определенный финал, попыткой физически угодить, которая порой приносила удовольствие, а порой — нет.

А цей раз неможливо було класифікувати на жодному рівні. Це була не стільки подія, як безкінечне дослідження одне одного, задоволення цікавості, захоплення кожною найдрібнішою пізнаною деталлю. Це не було догоджання, але й не було жодної незадоволеної потреби, чи то фізичної, чи такої, якій взагалі важко дати означення.
Вона добирала слушні слова, поки вони тихо лежали, цілуючись, терпляче, поки по краях штори світло забарвлювалося червоним. Вона не знала, як класифікувати емоцію, котра настільки переповнювала її зсередини, що їй здавалось, що її шкіра від неї розтягнеться. Якесь іскристе відчуття, від якого вона всміхалась, лише подумавши про нього, сотні тисяч бульбашок, що вибухали, утворюючи вир, допоки кожна недосконалість, кожне слабше відчуття, вигоряло, залишаючи по собі лише це. Вона не знала, як це назвати. Найближче означення, що спадало їй на гадку, — радість.
— Я кохаю тебе, — прошепотів він їй у губи. — Кохаю.
Можливо, ось воно, те слово. Їй просто ніколи не спадало на гадку, що означення у нього може бути таким… безмежним.
— Деніел, — прошепотіла вона.
— Не треба відповідати. Мені просто треба сказати ці слова вголос. Я б, мабуть, вибухнув, якби спробував утримати їх у собі. Мабуть, мені доведеться незабаром повторити їх знову. Я попереджаю, — він засміявся.
Вона всміхнулась.
— Я більше не хочу повертатись до життя, де мені нічого втрачати. Я рада, що відповідаю за тебе. Я вдячна. Я згодна, щоб ти був для мене будь-ким.
Поклавши голову йому на груди, вона слухала, як він вдихає і видихає. Уже тривалий час дихання було для неї пріоритетом. Якби вона могла поговорити зараз із жінкою, якою була навіть місяць тому, та жінка була б нажахана тим, що доведеться розширити цей пріоритет ще одними легенями. Та жінка утекла б від потреби мати ще щось, окрім власного життя. Але що б вона втратила! Алекс навіть згадати зараз не могла, за що трималась у ті часи. Саме це життя є вартим того, щоб боротись за його збереження.
А этот раз невозможно было классифицировать ни на одном уровне. Это было не столько событие, сколько бесконечное исследование друг друга, удовлетворение любопытства, увлечение каждой мельчайшей познанной деталью. Это не было угождение, но и не было никакой неудовлетворенной потребности, будь то физической, или такой, которой вообще трудно дать определение.
Она подбирала подходящие слова, пока они тихо лежали, целуясь, терпеливо, пока по краям шторы свет окрашивался красным. Она не знала, как классифицировать эмоцию, которая настолько переполняла ее изнутри, что ей казалось, что ее кожа от нее растянется. Какое-то искрящееся чувство, от которого она улыбалась, лишь подумав о нем, сотни тысяч пузырьков, что взрывались, образуя водоворот, пока каждое несовершенство, каждое слабее ощущение, выгорало, оставляя за собой только это. Она не знала, как это назвать. Самое близкое определение, которое приходило ей в голову, — радость.
— Я люблю тебя, — прошептал он ей в губы. — Люблю.
Возможно, вот оно, то слово. Ей просто никогда не приходило в голову, что определение у него может быть таким... безграничным.
— Дэниел, — прошептала она.
— Не надо отвечать. Мне просто надо сказать эти слова вслух. Я бы, пожалуй, взорвался, если бы попытался удержать их в себе. Видимо, мне придется вскоре повторить их снова. Я предупреждаю, — он засмеялся.
Она улыбнулась.
— Я больше не хочу возвращаться к жизни, где мне нечего терять. Я рада, что отвечаю за тебя. Я благодарна. Я согласна, чтобы ты был для меня кем угодно.
Положив голову ему на грудь, она слушала, как он вдыхает и выдыхает. Уже длительное время дыхание было для нее приоритетом. Если бы она могла поговорить сейчас с женщиной, какой была даже месяц назад, та женщина была бы напугана тем, что придется расширить этот приоритет еще одними легкими. Та женщина убежала бы от необходимости иметь еще что-то, кроме собственной жизни. Но что бы она потеряла! Алекс даже вспомнить сейчас не могла, за что держалась в те времена. Именно эта жизнь стоит того, чтобы бороться за ее сохранение.

— Мені було років дванадцять чи тринадцять, коли я, сказати б, припинив жити надзвичайним життям, — протягнув він замислено, безладно куйовдячи їй волосся пальцями. — Мабуть, це приблизно той вік, коли всі починають дорослішати, залишаючи за спиною свої фантазії. Ти починаєш усвідомлювати, що ніколи не дізнаєшся, що ти насправді — прибулець, якого всиновили звичайнісінькі людські батьки та який наділений надзвичайною надсилою, яка врятує світ, — він фуркнув. — Я про те, що ти, звісно, знаєш про це, і значно раніше, але не змиряєшся, багато років не віриш у це. А потім світ трохи збиває тебе з ніг, і життя покидають деякі барви, і ти вдовольняєшся дійсністю… Гадаю, я в цьому гідно попрацював. Я знаходив безліч радощів у тьмяному, буденному житті. Але я прагну, щоб ти знала, що час із тобою — винятковий. Був і жах, звісно, але разом з тим була й радість, про існування котрої я навіть не здогадувався. А все тому, що ти — виняткова. Я так тішуся, що ти мене знайшла. Моєму життю судилося різко змінитись, мабуть, так чи інакше. Я просто такий вдячний, що змінюватись йому судилося разом із тобою.
Їй стиснуло горло; зачудована, вона щосили намагалась, несамовито кліпаючи очима, не дати политись сльозам. Колись вона плакала від горя, болю, самотності й навіть страху, але зараз уперше в житті її очі сповнились слізьми радості. Дивовижна реакція, у яку вона, читаючи про таке, ніколи не йняла віри. Уперше вона збагнула, що радість може бути навіть сильнішою за біль.

— Мне было лет двенадцать или тринадцать, когда я, так сказать, прекратил жить чрезвычайной жизнью, — протянул он задумчиво, беспорядочно ероша ей волосы пальцами. — Пожалуй, это примерно тот возраст, когда все начинают взрослеть, оставляя за спиной свои фантазии. Ты начинаешь осознавать, что никогда не узнаешь, что ты на самом деле — пришелец, которого усыновили самые обыкновенные человеческие родители и который наделен необычайной сверхсилой, которая спасет мир, — он фыркнул. — Я о том, что ты, конечно, знаешь об этом, и значительно раньше, но не смиряешься, много лет не веришь в это. А потом мир немного сбивает тебя с ног, и жизнь покидают некоторые краски, и ты довольствуешься действительностью... Думаю, я в этом достойно поработал. Я находил множество радостей в тусклой, будничной жизни. Но я хочу, чтобы ты знала, что время с тобой — исключительное. Был и ужас, конечно, но вместе с тем была и радость, о существовании которой я даже не догадывался. А все потому, что ты — исключительная. Я так рад, что ты меня нашла. Моей жизни суждено резко измениться, видимо, так или иначе. Я просто так благодарен, что меняться ему суждено вместе с тобой.
Ей сжало горло; она изо всех сил старалась, неистово моргая глазами, не дать политься слезам. Когда-то она плакала от горя, боли, одиночества и даже страха, но сейчас впервые в жизни ее глаза исполнились слезами радости. Удивительная реакция, в которую она, читая о таком, никогда не верила. Впервые она поняла, что радость может быть даже сильнее боли.

Всмотрелась и обратила внимание на библиографическое описание (БО) издания.
Где Майер С. Аптекарь, город, год, стр.
Никогда не задумывалась о стандартах БО в странах СНГ. Есть ГОСТ-2003 российский и есть. А вон оно как! По крайней мере, если смотреть на простое БО в книге Аптекарь, то БО в России и на Украине идентичны век живи, век учись!

(вот он внутри:
https://images.squarespace-cdn.com/content....%2Fjpeg

(Вот эмблемка бара - внизу - или это называют логотип?
https://pbs.twimg.com/media/C6BfaSYVUAAwvi9.jpg

А вот сам этот дом: http://cdn.rentcafe.com/dmslive....ity=85& )

(вот тут он справа (и под козырьком как раз вход в бар):
https://c1.staticflickr.com/5/4772/27078135398_a12120efb8_b.jpg )

Кстати, разговор про имена Алекс и Кейт напоминают сцену из чудесного фильма "Красотки" (в оригинале "Бимболэнд"), где Алекс и Брижитт едут и обсуждают имена